Мені часто задають питання: Олеже Ігоровичу, а чому ви розпочали боротьбу за право на компенсацію для постраждалих васильківців лише наприкінці 2016 року, коли вже пройшло майже півтора роки після трагедії в Крячках? Це абсолютно справедливе запитання. Тому й відповідь моя має бути ґрунтовна.
Насамперед, маю зазначити, що отримав прохання васильківців втрутитися в ситуацію ще в осені 2015 року. Як відомий в Україні профспілковий діяч, я вже тоді готовий був до самої рішучої боротьби із неймовірно жадібними олігархами, які не поспішали оголосити про компенсацію навіть сім’ям загиблих та постраждалих вогнеборців. Я не тільки профспілковець, але ж і юрист за фахом. Прекрасно розуміючи, що основний тягар боротьби за справедливу компенсацію буде зосереджений саме в українських судах, я мав віднайти якісь юридичні інструменти для досягнення мети. І, на жаль, тривалий час не знаходив. За 15 років свого викладання на Юридичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка через мене пройшли сотні найкращих юристів України і я безумовно мав до кого звернутися із достатньо простим і одночасно непростим запитанням – що ми можемо зробити??? Тривалий час відповіді не отримував. І на те були об’єктивні юридичні причини.
За наслідками трагедії постраждала велика кількість людей, і тому я відразу ж з товаришами-колегами вирішили, що судовий позов має бути саме колективним. Але ж відомо, що наша влада кожного року вносить правки у сумнозвісний Закон України «Про судовий збір» (2011) та весь час його збільшує і збільшує. Уявити собі, що сотні і тисячі постраждалих васильківців знайдуть достатньо грошей, щоб кожний з них оплатив судовий збір та далі сподівався, що суд прийме рішення про об’єднання усіх позовів в єдиний судовий колективний процес – це було примарно на той час.
Закон України «Про громадські об’єднання» (2012) також, на жаль, напряму не передбачав права ГО на звернення до суду за захистом інтересів своїх членів. Тобто й такий чудовий інструмент як «громадське об’єднання» не можна було на практиці аж ніяк застосувати в суді. Ми в листопаді 2016 року зареєстрували наш «Фонд подолання наслідків Васильківської трагедії», але ж конкретного плану дій ми ще тоді так і не мали.
Надихала міжнародна практика й чудові американські кінострічки на кшталт «Цивільний позов» та «Ерін Брокович», де головні герої-юристи сумлінно працюють та об’єднують людей в колективні екологічні позови, та виграють зрештою складні судові справи проти потужних корпорацій, які забруднюють навколишнє середовище та отруюють людей.
Разом з цим, Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» (1991) визначає право громадських організацій в галузі охорони навколишнього природного середовища подавати до суду позови про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в тому числі і здоров’ю громадян і майну громадських організацій.
Звісно, ще було Рішення Конституційного суду від 28.11.2013 р. (№12-рп/2013), але ж відповідна судова практика довгий час так і не з’являлася. І ось наприкінці 2016 року, нарешті, з’явилася обнадійлива звістка – згідно рішення Вищого господарського суду України (справа № 922/2110/16) – громадські організації отримали право захищати в суді особисті немайнові та майнові права своїх членів у випадках, якщо такі повноваження передбачені у їх статутних документах та відповідному законі. Що і надихнуло нас на самоорганізацію та обрання саме такої форми захисту постраждалих.
Статут нашого Фонду передбачав такий варіант і ми побудували на цьому усю подальшу логіку нашого просування до омріяного усіма судового захисту. Тобто, саме наш Фонд нарешті отримав унікальну та законну можливість виступити в якості позивача на захист екологічних прав та інтересів 3059 своїх членів.
Та вже остаточно, наприкінці 2017 року, із прийняттям Верховною Радою України нових процесуальних Кодексів, Законодавцем було визначено право у випадках, встановлених законом, на звернення до суду органів та осіб, яким законом надано таке право – в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах (ст. 4 ЦПК України).
Для фіксації та документування наявної моральної шкоди у постраждалих васильківців ми вже на наприкінці 2016 року звернулися до авторитетної Асоціації психологів України, яка й взяла на себе велику відповідальність – задокументувати через особисте спілкування й анкетування кожного з постраждалих васильківців, а потім заміряти та чітко визначити розмір задіяної внаслідок катастрофи моральної шкоди через застосування наявних в Асоціації фахових наукових методик.
Звісно, що на початку нашої роботи по об’єднанню людей в Василькові для колективного позову ми й близько не могли собі уявити – яка саме сума відшкодування моральної шкоди у нас буде фігурувати в позові. Але ж плідна та сумлінна робота фахівців Асоціації психологів України остаточно розставила все по своїх місцях. Зараз, коли розпочався судовий процес, ми вже нарешті маємо сукупне підраховану суму нашого позову на користь 3048 постраждалих – членів нашого Фонду подолання наслідків Васильківської трагедії – 1 мільярд 277 мільйонів гривень…
ДАЛІ БУДЕ
Олег Верник
23.10.2018.